2013.11.28
Дискусії вщухли, амбіції зникли… Адмінреформа згорнулася?
Кожен у своїх провалах, у найбезглуздіших ідеях, у наполеонівських планах вміє знайти крайнього. Постійно так відбувається між політиками, що хтось комусь заважає працювати, реформувати, доводити до пуття. Якщо з якихось причин (а в українських реаліях здебільшого саме так!) – провалюються ідеї, одразу є можливість звинуватити когось в усіх смертних гріхах. Так сталося і тепер у калуських реаліях…
Нещодавно міська влада заявила, що вже не буде проводити адмінреформу. Проте ще довго лунатимуть її звинувачення, що районна влада не дозволила розпочати таку реформу.
Начальник відділу внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Калуської міської ради Микола Шинкар у статті «Крапка на реформі, або Чому не склалася співпраця між містом і районом?», надрукованій у газеті «Дзвони Підгір’я», № 49, 23 листопада 2013 р., роз’яснює читачам, чому не відбулася адмінреформа у Калуші та Калуському районі.
Громадськості цікаво, чому ж такі добрі наміри район «блокує»? Та не тому, що районна влада «тримається за свої крісла», як подейкують ті, хто нав’язливо прагне створити штучну реформу. Тому, що в даному витворі Інституту громадянського суспільства втілені найдивніші плани і задуми міського голови, а не відображена думка всієї громади. І хоча Микола Шинкар зазначає, що цей Інститут громадянського суспільства – «структура, що представниками Ради Європи визнана однією з найфаховіших в Україні недержавних (а значить і не підпорядкованих владі) інституцій», не можна зрозуміти одного: чому ця концепція та законопроект є настільки відірваними від реального українського життя (від Конституції, від законів України, від державної політики, від державно-правових, суспільно-політичних відносин)? Виникає припущення, що проект Закону «Про експеримент…» писався не цим інститутом, а спеціалістами міської ради в своїх кабінетах. А оскільки питання адмінреформи складні, то і наплутали все, що можливе і що неможливе.
Обговорення адмінреформи проводили
На виконання завдань і доручень Президента України щодо обговорення на місцевому рівні Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні з квітня 2013 року, коли у державі розпочалося обговорення проекту Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, голова Калуської райдержадміністрації Василь Петрів разом зі своїми заступниками неодноразово брав участь у сільських населених пунктах Калуського району в обговоренні цієї Концепції. Разом з тим, значну увагу він приділяв роз’ясненню суті міської концепції реформи і доводив, чому міська концепція є хибною. Крім цього, фахівцями структурних підрозділів райдержадміністрації на основі Урядової концепції розроблено такий адміністративно-територіальний поділ Калуського району, який може бути впроваджено та відповідає реаліям всієї території нашої держави.
Зі свого боку Калуська райдержадміністрація висловила свою точку зору щодо проведення реформи в Калуші та Калуському районі. Районна влада, підвівши підсумки обговорення Урядової концепції, надіслала пропозиції облдержадміністрації, а та, в свою чергу, до Кабміну. Пропозиції районної влади і сільських голів, які неодноразово друкувалися на шпальтах місцевої преси та звучали по телебаченню, не були сприйняті міською владою та навіть не бралися до уваги, тому що перекреслювали плани керувати територією, зменшуючи або зовсім нівелюючи функції місцевого самоврядування.
Міська влада хоча й звинувачує районну, що остання не допомагала спільно напрацьовувати єдиний варіант адмінреформи, однак саме міська де-факто цього не хотіла. Як згадує М. Шинкар, «Ігор Насалик за підсумками неодноразових зустрічей з провідними фахівцями та експертами з проблем місцевого самоврядування створив робочу групу, яка мала напрацювати власні пропозиції стосовно цієї реформи». Ігор Насалик, як сам зізнався, за власні кошти профінансував дану роботу. Саме його точка зору була взята за основу фахівцями Інституту. І зрозуміло, нічого було додати до ідей Насалика районній владі, бо вона мала і має власне, зовсім інше бачення. А оскільки місто не погоджувалося співпрацювати з районом у формуванні спільної концепції, через те районна влада вирішила: не може бути такого, щоб ми дозволили знищити народовладдя на Калущині!
Постає питання: якщо мер за власні кошти фінансував розроблення концепції, законопроекту, докладав зусиль, щоб фахівці та експерти з проведення адмінреформи вели лекції у Калущі, то якою ж є мотивація мера Калуша? Невже всі зусилля витрачалися на те, щоб тільки підняти розвиток сіл Калуського району до рівня Калуша як «європейського міста». Невже усі проблеми вирішені у місті, щоб допомогти братові району? Мабуть, мотивація особистої вигоди також присутня. В цьому не сумнівається районна влада та народний депутат Ольга Сікора.
Провівши в кулуарах і власних кабінетах громадські слухання своєї Концепції та не обговоривши її із громадою міста, міська влада запропонувала Інституту громадянського суспільства (або своїм структурним підрозділам) написати законопроект. «Фахівці» з адмінреформи одразу цю ж концепцію і заклали в основу законопроекту.
З пропозицією провести обговорення у сільських населених пунктах району автори міської концепції не зверталися до керівництва району. А тепер автор вищенаведеної статті висловлює претензії, що район у цьому питанні не допоміг.
Що поганого в тому, що простим мешканцям районна влада говорить правду. Неможливо нас, сільських мешканців, переконати в тому, що місто зробить все так, як описує Микола Шинкар. Що начебто місто хоче захистити землі, які можуть потрапити в Земельний банк, що місто доведе інфраструктуру сільських населених пунктів до рівня інфраструктури міста. Чому ж тоді в Хотіні, Загір’ї, Підгірках, які уже 40 років у складі міста, до цього часу відсутні водопроводи та каналізація. А може, місто вкладе 496 млн гривень у 750 км доріг Калуського району чи більше 500 млн гривень на водопостачання і водо проведення 54 населених пунктів району. Може, місто є самодостатнім, і податків, які збирає Калуш, вистачить для покриття всіх видатків. На жаль, держава додатково дофінансовує усі потреби міста у розмірі 500 млн гривень, як і 320 млн грн. видатків району.
Зауважу: районна влада вживає всіх можливих заходів для того, щоб якнайменше земель запасу ввійшли в Земельний банк. Із 5 тис. гектарів, що потрапляють під цю категорію, сьогодні йде мова тільки про 3 тис. га.
Микола Шинкар прагне переконати читачів газети у правильності висловленого в меморандумі про співпрацю. Він підсумовує, що якщо в Меморандумі написано: «спільні напрацювання задля реалізації адміністративно-територіальної реформи», то «без спільних напрацювань реформи по-калуськи не буде. Крапка».
Постає питання: чому ж міська влада, не обговоривши не лише з жителями сіл, а й з калушанами, таки одноосібно подала свій законопроект на розгляд у Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради?! Чому це питання стало таким принциповим, коли сесія Тужилівської сільради викинула цей пункт із Меморандуму, місто позбавило тужилівську громаду безкоштовних ліків. Так хто тут лукавить: місто чи район?
Про головне
У Пояснювальній записці до законопроекту вказано, що правовий експеримент не вступає у конфлікт з Конституцією України та чинним законодавством про місцеве самоврядування в Україні. «Його прийняття не потребує доповнення його положеннями іншого чинного законодавства. Тому, однозначно, усі пільги за селами збережуться», - каже М. Шинкар.
Виникає запитання: чому ж цей законопроект сам собі суперечить? Що ж це за недореформоване місто було б? Місто, в якому існують села і сільські ради. Схоже є в Івано-Франківську та Болехові, куди входить як місто, так і сільські ради. Однак чи краще живеться мешканцям тих сіл? Хіба тим, які приватизували свої земельні ділянки та можуть продати їх по три-п’ять тисяч доларів за ар, мають високооплачувану роботу. Але ж це не заслуга міської влади Івано-Франківська чи Болехова! Так само було б і в калуських масштабах. Бачення одне, амбіції - інші, а реальність – зовсім інша.
Дивним видається й те, що М. Шинкар знову і знову «лукавить», або пробує просто намагається ввести в оману жителів як міста, так і району! У минулотижневому номері газети «Дзвони Підгір’я» надруковано проект Меморандуму про співпрацю та проект Угоди про співробітництво, який уже повністю перероблено! Уже не той, який вирішував долю безкоштовної медицини для селян! І складається ця угода не з одного друкованого аркуша, яка була запропонована сільським радам, а щонайменше із 6 друкованих сторінок (на цілу сторінку газети!), яких ніколи не бачили сільські ради.
Питанню проведення адмінреформи за міською схемою уже присвячено чимало статей. Тож, мабуть, немає потреби вдаватися у всі нюанси казусів, які пропонуються у Концепції законопроекту «Про державно-правовий експеримент в Калуському районі Івано-Франківської області» («Дзвони Підгір’я», 26 квітня 2013 р.). Та все ж зупинюся на деяких із них. Почнемо із самої назви концепції і проекту закону, а саме «експеримент в Калуському районі». Чому на чолі Калуського району стає Калуська міська рада, а не Калуська районна рада, що було б логічно та відповідало назві територіальної громади; Калуський міський голова, а не голова Калуської районної ради, виконком Калуської міської ради, а не виконком Калуської районної ради?
Друге. Як же трактує М. Шинкар пункт проекту закону: «Міська рада здійснює повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» для міської ради міста обласного значення та районної ради». Це ж алогізм, оскільки повноваження міської ради міста обласного значення і повноваження районної ради різні. Та і нормативи формування бюджетів територіальних одиниць різні.
Отже, об’єднана територіальна громада Калуського району (включаючи і громаду м. Калуша) не може мати статусу міста обласного підпорядкування. Іншими словами, нас просто обманюють. Та ще й прописують у своєму проекті, що здійснення окремих повноважень відбувається за спеціальними процедурами (невідомо, що це за процедури), які враховують складний (Чому складний? – Авт.) характер громади.
А тепер повернемось до статті, де автор пише про згортання місцевого самоврядування. Виникає питання: «Про яке самоврядування говориться?» У проекті закону представниками громад є війти, які призначаються (або очолюють) територіальні підрозділи виконавчих органів у різних населених пунктах. Зате вводиться поняття органу самоорганізації населення «рада старійшин». Правда, в проекті не вказано, як створюється рада старійшин: чи на зборах громади (так, як вуличні комітети), чи якось інакше. І ці ради старійшин, які обрані невідомим шляхом, делегують своїх представників у колегію, яка створюється при міському голові (це вже щось подібне до колегії при голові районної державної адміністрації), яка може тільки щось рекомендувати. Але чи рекомендації цієї колегії будуть враховані міським головою, питання залишається відкритим. Напевне, цим керувалася одна із жительок села Сівка-Войнилівська, яка сама себе призначила головою громади.
Те, що автори проекту ліквідовують районну державну адміністрацію і районну раду, можна зрозуміти. Але вони зазіхнули на всі територіальні органи центральної виконавчої влади, крім податкової інспекції, міліції, прокуратури, а всі функції інших установ передаються міській раді (управління юстиції, казначейства, Пенсійного фонду, центр зайнятості і т. п.), це вже нонсенс.
А дальше – ще безглуздіше. Калуська міська рада встановлює місцеві податки, здійснює відповідне зонування територій для визначення ставок податків. Виходить, що податки у Луці і Грабівці будуть відрізнятися від податків у Підмихайлі та Копанках? В залежності від центру. Це можна було б зрозуміти ще, що стосується відсотків від грошової оцінки землі при визначенні ставок на оренду землі, але приміняти це до всіх інших місцевих податків та зборів різні підходи завжди буде заблоковано таке рішення структурами Антимонопольного комітету.
Взагалі розділ про бюджет і податки проекту закону не відповідає діючому законодавству України. Я уже не говорю про угоди між міською радою та Мінфіном, про регулювання ставок податків і зборів.
«Дружні» відносини
Останнім часом голова РДА порівнював відносини міста і району як такі, що повністю схожі на відносини між Російською Федерацією та Україною. Тому районна влада не могла по-іншому розуміти дії міської влади, тільки як шантаж, провокацію, ультиматуми і погрози. Через те питання забезпечення сільських жителів безкоштовними ліками зводилося не просто до підписання меморандумів, а приречення на знищення органів місцевого самоврядування. Уже ж були всі поступки, які міг зробити район. Але міська влада не вгавала. Їй було замало поступок, прагнула довершити повну капітуляцію сіл і району руками сільської і районної влади.
Якщо місто тепер схаменулося, що треба підписувати меморандум, оскільки нема юридичних підстав продовжувати безкоштовне лікування у медзакладах, то чому аж тепер? Невже місто наприкінці 2010-го погарячкувало і, щоб зробити добрі справи, спересердя забуло себе «підстрахувати», щоб, чого гріха таїти, потім не наробити помилок? Невже міська влада підсувала «гарячий пиріжок» чи то пак, безкоштовну таблетку селянинові Калущини, щоб той був тільки вдячним за добрі справи мера?
Комунізм не побудуєш
Як відомо, комунізму в одному селі не побудуєш. Не побудуєш його і в одному місті. Не побудуєш його і після проведення територіально-адміністративної реформи за міським сценарієм. Часто мер хвалився, що європейські добродії для втілення його планів подарують 50 млн євро. Однак Василь Петрів не вірить у такі добрі справи європейців, каже, що це профанація, нічим не підтверджена дезінформація наших жителів.
Районна влада переконана: пілотного проекту реформи на Калущині за міським варіантом не може бути, реформа буде обов’язково проводитися на загальнодержавному рівні. Адже це один із ключових аспектів, щоб Україна дієво, крок за кроком наближалася до стандартів Європейського Союзу.
Ми не повинні забувати, що для проведення такої реформи необхідно прийняти низку законів (приблизно 6), передусім Закон «Про об’єднання територіальних громад».
Копанки як тест на самостійність…
Щоб довести, що місто і до цього часу ще не відмовилося від проведення такої реформи і для цього шукаються інші шляхи та варіанти, наведу приклад. Представник міської влади (він же депутат міської ради) вирішив балотуватися на посаду Копанківського сільського голови. Невже свою діяльність у Калуші схотів проміняти на те, щоб вирішувати проблемні питання мешканців села Копанки, до якого не має жодного відношення? Мабуть, хтось із міської влади порадив йому позмагатися за сільську булаву, і в разі перемоги міська влада матиме лояльного до себе сільського голову, який на догоду своїм роботодавцям зможе і меморандум підписати, і село до міста приєднати. Благо, що село межує з містом. А чи пішов би цей міський чиновник сільським головою Грабівки чи Луки. Мабуть, що ні. Бо і далеко їхати, і зацікавленості нема.
Можна пригадати сесії, коли ще не будучи чиновником цей же пан дозволяв собі подискутувати з міським головою. Кардинально ж змінилася його точка зору як депутата на посаді міського чиновника. Тому й не дивно, що він голосував «За» позбавлення сільських жителів, чиї сільські голови не підписали Меморандум, безкоштовних ліків. В «чорний список» потрапило і село Копанки!
Чим же вигідне село Копанки для міського голови? Землі, близькі до міста; а приєднуючи згодом Копанки до міста, перейде і з цим селом ТзОВ «Даноша» уже як платник податків до міського бюджету.
Провал стратегії
Варто зазначити: Ігор Насалик вміє приборкувати непокірних. Хто в якій партії не був би, міський голова добре розуміє, як зробити так, щоб депутат міської ради підтримував його ідеї. Та і досвід у нього є – сам поміняв кілька партій і багато фракцій у парламенті. Більшість із депутатів керівники бюджетних установ, бізнесмени або держслужбовці. Зрозуміло, що всі вони стараються бути більш-менш лояльними до Ігоря Степановича. Якими б не були його ідеї, плани і задуми авантюрними, але в міській раді, у міськвиконкомі він завжди правий. Реформи, які проводилися міською владою, - це альфа і омега Ігоря Степановича. Як сказав, так і зробив. Але чи це правильно, чи об’єктивно, чи для людей, - це вже інше питання. Йому ніхто не посміє заперечити.
Ігор Насалик, мабуть, відчуває одну з найбільших поразок у своєму житті стосовно того, що район повстав супроти його волі, що районна влада змогла відстояти власну точку зору з проведення адмінреформи. Навіть вдаючись до всіх можливих стратегій, тактичних ходів, залучивши всі наявні та уявні (читай обіцяні) ресурси, Ігор Насалик врешті-решт повідомив, що на адмінреформі поставлено крапку. Ось такі «благі» наміри міської влади не могли втілитися в життя…
