2013.12.05
Ми часто задумуємось над тим, що ж таке щастя. Для одних людей - щастя в матеріальних цінностях, для інших - у популярності та славі, а для третіх - це просто жити. Жити та радіти сонцю, що сходить і заходить, співу пташок, красивій природі навкруги. Проте, на превеликий жаль, є діти, які з веління долі не можуть бачити, чути або ходити. Діти, які не можуть вийти на вулицю без допомоги мами чи тата, діти, які малюють прекрасні картини і не можуть їх побачити, діти, які мають надзвичайні здібності до навчання, проте прикуті до інвалідного візка.
Провівши заходи із дітьми з обмеженими можливостями, хочу розповісти про хлопчика Сергійка, який ходить на милицях і переніс 4 операції. Та не зважаючи на свою хворобу він дуже сильний духом. Діти у 9 років цікавляться комп’ютерними іграми, мріють про машинки на пульті та інше. Мрія цієї дитини дещо інша: «Я прошу у Бога, щоб якнайшвидше ходити». Він каже: «Я хочу, щоб на землі не було інвалідів, щоб усі мої друзі були здорові, щоб взагалі був порядок і справедливість, хочу прогнати зло і щоб усі були щасливі». Це прекрасні мрії цієї маленької дитини з великим чуйним і добрим Серцем, яка добре розуміє, що таке добро і зло.
Розуміє його і дівчинка Ліля з сусіднього села, яка повертається додому з лікарні. Їдучи в автобусі, мама тримала її на руках (дівчинка не ходить). І коли, виходячи, випадково дитина зачепила ногою пана, що сидів на передньому кріслі, той ще й огризнувся. Тож де наша людяність, чуйність? Чи буде чистою совість цієї людини, у якої, мабуть, немає краплини людяності та співчуття? Не всі, проте велика частина людей чомусь намагається залишитись осторонь чужої біди. Але ж найменша увага - це вже допомога, промінчик доброти та чуйності.
Ми всі повинні пам'ятати, що діти - це наше майбутнє. І хоча можливості у них різні - вони всі рівні у своїх правах. Можливо, ми неспроможні допомогти у здійсненні їх найзаповітніших мрій, бо це не в наших силах, але спільними зусиллями ми можемо допомогти їм знайти себе в житті, розкрити свої здібності, повірити у свої сили і в себе.
Галина Хомич, фахівець із соціальної роботи Калуського РЦСССДМ
