2013.12.06
Кожен новий крок у розвитку України повинен аналізуватись; і тільки після всебічного аналізу, оцінки можливих дивідендів або ризиків ми можемо його зробити.
Сьогодні мало кому відомо, що впродовж усього переговорного процесу про членство в ЄС саме польські селяни найбільш скептично ставилися до євроінтеграції Польщі. Якщо повернутися до 1994 року, тоді, коли Польща підписувала угоду про асоціацію з Євросоюзом, то бачимо, що ситуація дуже подібна до нинішньої в Україні. У тому сенсі, що в польських великих містах уже тоді жилося більш-менш нормально, тоді як ситуація в селах ставала дедалі гіршою.
Європейський Союз скептично ставився до повноцінного членства Польщі у цій організації. Мовляв, асоціацію таки підпишемо, але польське село настільки роздрібнене, не реформоване та бідне, а країна така велика, що ЄС ніяк не зможе її «проковтнути» як повноцінного члена. (Подумаймо: Україна ще більша від Польщі, і стан сіл, особливо на Східній Україні, набагато гірший, як у тодішній Польщі, то що ж ми повинні зробити?)
Звичайно, що таких проблем у той час не мали Чехія, Угорщина, Словенія та Естонія. Вони – невеликі країни, не так були зруйновані соціалізмом, як Польща (або Україна). Вони мали нормальне село, в яких функціонувала розвинута інфраструктура, готова інтегруватися в сільськогосподарську політику ЄС.
Необхідно зазначити, що тодішні проблеми польського села виникали здебільшого через те, що Польщі, як одній з небагатьох країн радянського табору, вдалося уникнути колективізації. Колгоспи були засновані тільки в окремих місцях, а багато польських селян отримали досить великі земельні наділи у власність, а отже були більш пристосовані до умов євроінтеграції, де приватна власність підтримується і розвивається. А в тих повітах, де були розвалені колгоспи, проживало дуже багато безробітних - близько 40 %. Люди звикли працювати у колгоспах, які в 1989 році Лешек Бальцерович ліквідовував, а іншого способу заробляти на життя вони не знали.
Основним джерелом існування громад у цих селах стали і пенсії бабусь і дідусів, які надавала держава (а чи не нагадує це нам сьогоднішню Україну?), соціальні виплати та збирання металобрухту, грибів і ягід. Виходом зі скрутного становища також був виїзд на роботу за кордон. А якщо взяти до уваги суцільний алкоголізм у цих землях, то зрозуміло, що ситуація в польському селі (ставимо знак рівності і в українському селі) була непорівняною із тією Європою, до якої Польща тоді прагнула.
Звичайно, що на території, де колгоспів не було чи було небагато, подібних ситуацій не зустрічалося, але там існували інші проблеми. Навіть у найгірші часи сталінізму тут зберігалося вміння дбати про своє та господарювати. Зате структура землі була такою роздрібненою, що навіть за найбільших здібностей, працелюбства вижити із цих 5-7 га було неможливо.
Але повернімось до України. Розпайовані землі (на прикладі Калуського району найбільший пай – це 2,5-3 га). Чи можна на них організувати ефективне фермерське господарство, та і чи зможуть власники паїв (а це наші громадяни, яким по 60-70 років) скласти конкуренцію таким величезним компаніям, як ТОВ «Даноша», агрофірма «Мрія Карпат» та інші. Звичайно, що ні. Навіть урожайність зернових, яка в колгоспах за часів Радянського Союзу складала 25 ц/га, пішла в небуття.
(Історична довідка 1950 року: урожайність зернових у Калуському районі складала 9,3 ц/га). Сьогодні всі ці урожайності видаються смішними. Але хочу запевнити: старше покоління знало, що вишукувалися додаткові площі, розорювались потоки, зарослі чагарниками землі, які ніколи не опубліковувались у звітності, що й давало можливість звітуватися про «рекордні» врожаї на калуській (нечорноземній) землі. Сьогодні ніхто не приписує площі, нікому не потрібні звіти про урожайність, але факти є. І ми збираємо до 40 центнерів з гектара, і з кожним роком цей показник збільшується. Зараз не потрібні розмови про виснаження ґрунтів, адже завдяки новітнім технологіям з кожним роком підвищуємо їх родючість.
Але повернемось до польських реалій зразка 2003-го, коли прем’єр-міністр Польщі Лєшек Міллер у ніч перед підписанням угоди про вступ до Європейського Союзу відмовився підписати цю угоду. Звичайно, поляки – не українці, і в Польщі не було євромайдану, як в Україні, але дії уряду поляки зрозуміти теж не могли. Були виступи, проводились маніфестації, назрівала суспільно-політична напруженість. Європейський Союз зрозумів, що на той час Польща - одна з найбільших країн, яка вступає в ЄС, і з її вимогами треба рахуватися. (Чи не нагадує ця ситуація про вступ або пізніше підписання асоціації України з ЄС). Україна – одна з найбільших держав за територією і населенням у Європі. І тому такі вимоги або застереження Євросоюз повинен не просто враховувати, він повинен їх приймати, адже вступ України у Європейське співтовариство завершує процедуру об’єднання Європи.
А тепер знову повернемось до процесів у Польщі, які передували вступу цієї країни в ЄС. Що було зроблено та досягнуто в процесі переговорів?
По-перше, польських селян практично звільнено від податків. Загального прибуткового податку (19% від доходів фізичних осіб) вони не платять, а замість того є платниками спеціального сільськогосподарського податку, який є суто символічним – еквівалентним 300-1000 грн на рік (звичайний житель міста з порівняними доходами платить на місяць значно більшу суму).
По-друге, польські селяни мають окрему дуже вигідну систему пенсійного забезпечення. Місячний пенсійний збір із особи становить близько 20-50 злотих, тоді як у загальній пенсійній системі це приблизно 20% від місячного доходу, у середньому це кілька сотень і більше злотих. Та і ще це не все.
Селяни мають ще й безпроблемний доступ до державної системи охорони здоров’я, причому також із лише символічними внесками до Державного медичного фонду, яких вистачає на покриття тільки 5-10% потреб (щось на кшталт безкоштовного медикаментозного забезпечення жителів Калущини). А тому за пенсійне, соціальне та медичне забезпечення польських селян мусить доплачувати за рахунок інших категорій населення, державний бюджет. Тож міське населення платить удвічі: і за своє пенсійне забезпечення та ще через податки за своїх сільських співгромадян. (Тож чи потрібна сьогодні жителям сіл Калущини адміністративно-територіальна реформа за міським сценарієм, яка зробить їх жителями міста обласного підпорядкування, треба дуже сильно задуматись).
Відкрита та прихована державна підтримка для сільських громадян – це лише одна з причин їхнього сьогоднішнього благополуччя. Інша складова – щедрі дотації від ЄС, які в Польщі набагато більші, ніж у інших нових членів Євросоюзу.
Коли Польща у 2002-2003 рр. перебувала на фінішній прямій переговорів про членство в ЄС, раптом виникло суперечливе питання про розмір дотацій для поляків у рамках єдиної сільськогосподарської політики ЄС.
Брюссель ніяк не хотів погодитись на повне фінансування польських селян і пропонував лише 20-30% від того, що отримував французький фермер. Словацькі, чеські, угорські та литовські делегації на таке вирішення питання погодилися заради безпроблемного завершення переговорів, однак для Польщі це було неможливо – для провладної партії це означало б мало не державну зраду.
Тодішній прем’єр Лешек Міллер заявив, що якщо уряд піде на підписання угоди, народ на референдумі цю угоду не підтримає, тому наша позиція є твердою: або ви суттєво збільшуєте рівень дотації для селян, або ми відмовляємося від вступу до ЄС у 2004 році, і тоді запропонував альтернативний план Б. Польщі не зашкодить почекати і вступити до ЄС пізніше, якщо її вимоги стосовно села не буде враховано. Рішучість Міллера та віце-прем’єра Ярослава Каліновського, який до пізнього часу – в останній день – вів переговори з Брюсселем, таки сприяли успіху. Польща отримала набагато вигідніші умови, ніж сусідні Чехія, Словаччина, Литва чи Угорщина. (Чи не нагадує це рішення нашого Уряду? Можливо, ця позиція дасть нам змогу сьогодні вирішити питання щодо євроінтеграції на користь України в цілому).
Ситуація була критичною. Уряд Лешека Міллера хотів інтегруватися в ЄС, однак коаліція створювала проблеми. Це і пояснює згаданий ультиматум: «Або враховуєте наші пропозиції стосовно села, або ми відмовляємося від інтеграції та вступаємо до ЄС тоді, коли будемо готові і підведемо інфраструктуру сіл до європейських вимог».
А село, яке ще донедавна було гальмом євроінтеграції, від вступу Польщі до ЄС виграло найбільше. Чому ж ми сьогодні не можемо взяти на озброєння досвід наших сусідів, не визначимо критерії нашого розвитку і наших інтересів на адаптацію до європейських вимог та не забезпечимо наші інтереси?
Повертаємось до того, з чого розпочали. Необхідно зробити серйозний аналіз, оприлюднити його нашим громадянам, а тоді при їхній згоді робити рішучі кроки до розвитку держави.
Я постарався на основі аналізу процесів, які відбувалися в Польщі при вступі в ЄС, показати у порівнянні до українських реалій, та що сьогодні нам необхідно робити, щоб Україна змогла отримати такий розвиток, який отримала Польща.
Василь Петрів, голова Калуської райдержадміністрації
