2017.03.23
Питання легалізації трудових відносин та доходів громадян на сьогоднішній день залишається одним із головних завдань органів влади та місцевого самоврядування.
Під час працевлаштування, громадяни йдуть на згоду з роботодавцем неофіційно працювати на запропонованих ним умовах та отримувати нелегальну заробітну плату, не усвідомлюючи при цьому негативних подальших наслідків.
Практика показує, що в більшості випадків роботодавці протягом декількох місяців не виплачують умовно обіцяну робітникам «нелегальну заробітну плату», а потім звільняють робітників, так і не виплативши їм зароблені гроші.
З правової точки зору, громадяни, які не оформлені згідно вимог чинного законодавства, позбавлені вимагати від роботодавців: належних умов праці, прав та гарантії з оплати праці, своєчасного та повного отримання заробітної плати, матеріального забезпечення у вигляді соціального страхування в разі повної чи часткової втрати працездатності, законодавчого захисту від незаконного звільнення, а також захисту своїх прав у суді.
Таких громадян не можна віднести до категорії «наймані працівники» згідно норм діючого законодавства. До того ж, таким робітникам роботодавці, як правило, не надають законні вихідні дні, щорічні оплачувані відпустки, відпустки на навчання, не оплачуються лікарняні листи, включаючи по вагітності та пологах, по догляду за хворими дітьми, не нараховуються пенсії за віком, пільгові пенсії, не проводяться страхові виплати в разі настання нещасних випадків або професійних захворювань на виробництві.
Звичайно, громадянин має право звернутися до суду з позовом про встановлення факту перебування у трудових відносинах з підприємством. Але довести факти роботи і неотримання зарплати дуже важко, оскільки в кадрових і бухгалтерських документах підприємства дані про таку особу і нараховану заробітну плату будуть відсутні. Крім того, потрібні будуть відповідні речові докази, зокрема, факти виконання трудових обов'язків, підтверджені документами (графіки чергувань, звіти, інші), показання свідків, тощо.
Під час працевлаштування важливо знати, що згідно діючого законодавства з громадянами може бути укладений трудовий договір, дія якого регулюється нормами трудового права (Кодексом законів про працю України та іншими нормативними актами з циx питань), або договір цивільно-правового характеру (договір підряду, договір на виконання робіт, надання послуг), дія якого регулюється нормами цивільного права (Цивільним кодексом України).
На підприємствах за трудовим договором працівник приймається на посаду, яка входить до штатного розпису підприємства, видається наказ про зарахування на певну посаду, для виконання певної роботи відповідно до кваліфікації, з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, колективному договору та іншим локальним документам підприємства; вноситься запис про роботу до трудової книжки, проставляються відмітки в табелі обліку використання робочого часу. При цьому працівнику, прийнятому за трудовим договором, гарантується заробітна плата і всі встановлені законодавством гарантії та компенсації.
За цивільно - правовими договорами виплачується винагорода згідно акту здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг), однак не видається наказ про зарахування на певну посаду, для виконання певної роботи, не проводиться запис про роботу до трудової книжки, не проставляються відмітки в табелі обліку використання робочого часу, не надається відпустка, а також не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, колективного договору.
|
Кожен громадянин повинен пам'ятати, що нелегальні трудові відносини не мають юридичних підстав для оплати його праці. |
Необхідно зрозуміти, що захистити себе можна тільки законним шляхом. А це можливо в тому випадку, коли відносини з роботодавцем офіційно оформлені.
Працівники мають право звернутися з заявою до територіальної державної інспекції з праці або з позовною заявою до суду.
Роботодавці, які використовують найману працю, несуть відповідальність перед працівниками за порушення норм трудового законодавства, а саме адміністративну (ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) і кримінальну відповідальність (ст.172 Кримінального кодексу України).
