2012.11.06
На сьогодні, до нормативно-правових актів національного рівня, що
врегульовують відносини у сфері державної ґендерної політики в Україні належить, перш за все, Конституція України, яка визначає і гарантує рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі.
Зокрема, в ст. 24 Конституції України закріплено: «Громадяни мають
рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».
Також, принцип ґендерної рівності закріплено у ст. 51 Конституції
України: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою».
Положення Сімейного кодексу також забезпечують жінці і чоловіку
однакові права на: батьківство, материнство, повагу до своєї індивідуальності, фізичний та духовний розвиток, свободу та особисту недоторканість, розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї. Стаття 7 Сімейного кодексу встановлює, що учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Адже сімейні правовідносини мають будуватись не лише на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, а і на засадах рівності, для реалізації кожним із подружжя власного потенціалу.
Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спеціальної
підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але, враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки – робота в суспільному виробництві і материнство – є важливими. Яку з цих функцій виконувати, має вирішувати сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім’ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільно корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.
Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі у зв’язку з материнством. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:
а) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;
б) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв’язку з їх материнством.
Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництва із важкими і шкідливими умовами праці. Система превентивних заходів передбачає технічну модернізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних виробничих факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з виробництва зі шкідливими і важкими умовами праці; поетапного обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого часу і неповного робочого часу незалежно від наявності дітей та їх віку.
Чинне трудове законодавство України в цілому відповідає міжнародним стандартам захисту прав працюючих жінок. У КЗпП, інших нормативно-правових актах зберігається гендерна охорона праці всупереч тенденції, характерної для багатьох західних країн. За національним законодавством застосування праці жінок обмежується на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також (за деякими виключеннями) на підземних роботах; забороняється застосування праці жінок на роботах, пов'язаних із підйомом та переміщенням важких речей, що перевищують встановлені для них граничні норми.
Пільги для вагітних жінок і жінок-матерів можна оцінити як досить високі. Це стосується переведення вагітних жінок і жінок-матерів на іншу, більш легку, роботу із збереженням середнього заробітку; повністю оплачуваної і досить тривалої відпустки у зв'язку із вагітністю і пологами; відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, перерви для годування дитини, заборон і обмежень при направленні у службові відрядження, залучення до надурочних робіт, до роботи у нічний час, у вихідні, святкові та неробочі дні, гарантій вагітним жінкам і жінкам, як мають дітей, при розірванні трудового договору.
З усіх цих питань національне законодавство містить норми, які є більш сприятливими для жінок порівняно з міжнародними трудовими нормами і які перевищують рівень охорони праці жінок у зарубіжних країнах.
Однак є і певні неузгодженості. Так, ст. 183 КЗпП передбачено надання жінкам, які мають дітей віком до півтора року, додаткової перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Рекомендація МОП № 95 щодо охорони материнства 1952 року передбачає більшу тривалість такої перерви. Перерви в роботі для годування немовлят повинні, по можливості, становити загалом не менше ніж півтори години протягом робочого дня, причому у разі пред'явлення лікарняної довідки частота і тривалість перерви для годування немовлят повинні відповідним чином змінюватись. У Рекомендації також йдеться про вжиття заходів щодо надання матерям приміщень для годування немовлят і догляду за ними протягом дня, бажано за межами підприємства, на якому працюють ці матері; у разі можливості функціонування таких служб повинно фінансуватися або повинна хоча б надаватися субсидія за рахунок громадських коштів чи в порядку обов'язкового соціального страхування.
Спеціальні гарантії встановлюються жінками у зв’язку з материнством.
Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх працюючих жінок. Жінкам у зв’язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і відпочинку.
Метою Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей
жінок і чоловіків» стало досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Закон встановлює основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті спільних важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у соціально-економічній сфері; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.
Ще одним кроком до встановлення ґендерної рівності чоловіків і жінок
в Україні стала пенсійна реформа. Одним із завдань якої є встановлення рівного пенсійного віку для жінок і чоловіків. Оскільки те, що пенсійний вік у жінок нижчий на 5 років, ніж у чоловіків, суперечить ґендерній рівності з трудових і соціальних прав. Відповідно до «Програми економічних реформ України на 2010–2014 рр.», збільшення пенсійного віку для жінок буде відбуватись поступово, з кроком 0,5 року протягом 10 років.
Начальник міськрайонного
управління юстиції Я.І. Мельник
