2013.04.02
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Варто звернути увагу на положення ч.1 ст. 1 та ч.2 ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які встановлюють рівність соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також забороняють дискримінація за ознакою інвалідності.
Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
З метою реалізації інвалідами прав та свобод людини і громадянина під час розроблення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, національних стандартів, правил усталеної практики та класифікаторів, стандартів, технічних умов, проведення дослідно-конструкторських, науково-дослідних робіт враховуються потреби інвалідів та застосовуються принципи розумного пристосування та універсального дизайну, що відповідає вимогам Конвенції про права інвалідів.
Важливим кроком у реалізації прав інвалідів є законодавче закріплення можливості для зазначеної категорії осіб працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Реалізація такого права здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Головний спеціаліст
управління юстиції О.І. Рибчак
