2013.04.09
Проблема насильства в сім’ї є серйозною проблемою, яка потребує для свого вирішення об’єднання зусиль державних структур, правоохоронних органів, громадських та міжнародних організацій, науковців та експертів. Такий підхід закріплений в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї». Серед державних структур провідна роль в цій діяльності належить Міністерству внутрішніх з справ України.
МВС України щомісяця готує статистичну звітність щодо стану виконання положень Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», відображуючи в ній не тільки основні види діяльності ОВС, які визначені в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї», але й інформацію щодо судових рішень, кількості кризових центрів тощо. Така статистична інформація є доступною з розбивкою по областях.
Цифри статистичної звітності несуть в собі великий обсяг інформації, на основі якою можна говорити про діяльність держави у сфері попередження насильства в сім’ї. Водночас нерідко вони потребують роз’яснення та тлумачення, оскільки не завжди просте збільшення або зменшення того чи іншого показника є прямим свіченням покращення або погіршення загальної ситуації. В статті як здійснюється аналіз основних індикаторів зазначеної статистичної звітності, на конкретних прикладах демонструються існуючі суперечності в їх тлумаченні, а також робляться пропозиції щодо вдосконалення існуючої статистичної звітності.
Основні показники (індикатори) які застосовуються в статистичній звітності є наступними:
- кількість осіб, які знаходяться на обліку в міліції за скоєння насильства в сім’ї ( в тому числі, осіб жіночої, чоловічої статі, дітей);
- кількість осіб, поставлених на облік в міліції за скоєння насильства в сім’ї з початку року, в тому числі, за економічне, фізичне, психологічне та сексуальне;
- кількість винесених офіційних попереджень;
- кількість винесених захисних приписів;
- кількість осіб, знятих із обліку;
- кількість виїздів міліцейських бригад на сімейні конфлікти;
- кількість сімейних конфліктів, які підтвердилися під час виїздів;
- кількість складених адміністративних протоколів, в тому числі, дільничними інспекторами міліції.
- з цих протоколів, за скоєння насильства в сім’ї та за невиконання захисного припису;
- кількість прийнятих судами рішень, в тому числі винесено попереджень, штрафів, виправних робіт, адміністративних арештів, звільнено від адміністративної відповідальності;
- кількість інформаційних повідомлень, направлених в інші органи державної влади
- кількість створених кризових центрів.
Такий вибір показників обумовлений як визначеннями, які містяться в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» (наприклад, в статті 1 Закону України «Про попередженні насильства в сім’ї» перелічені наступні види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне), так і санкціями, які перелічені в статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення – штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Складені адміністративні протоколи передаються до суду. Прийняті судами рішення також знаходять своє відображення в статистиці.
Внесені в 2008 році зміни до статті 173-2 КУАП тягнуть за собою і необхідність зміни статистичної звітності, а саме – доповнення її таким видом правопорушення, як «не проходження корекційної програми» [2]. Крім того важливим показником має бути «кількість осіб, спрямованих до проходження колекційної програми». Впровадження корекційних програм розпочато в 2010 році. В тому ж році на проходження корекційних програм було направлено 3673 кривдника
Звернемося до аналізу цифр, які містяться в статистичній звітності МВС України. Регулярна статистика збирається ОВС з 2005 року. Але вона не відображає масштабів явища, оскільки стосується лише зафіксованих ОВС правопорушень, які були кваліфіковані як домашнє насильство.
Варто сказати, що звернення до міліції у фактах домашнього насильства здійснюється, за свідченням експертів та працівників ОВС не після першого випадку насильства, а лише після повторних випадків скоєння насильства в сім’ї. Таким чином реальна кількість фактів насильства в сім’ї є значно більшою ніж та, яка фіксується ОВС.
Латентність явища насильства в сім’ї пов’язана ще і з існуючим рівнем неналежного реагування з боку органів внутрішніх справ. Скарги потерпілих від домашнього насильства, свідчення самих працівників ОВС, дані експертів показують, що на так звані «побутові правопорушення» неохоче виїздять чергові наряди міліції. Багато випадків насильства в сім’ї кваліфікується за іншими статями КУАП, зокрема 173 «Дрібне хуліганство». Непоодинокі випадки, коли потерпілі, дізнавшись про те, що видом адміністративного стягнення, накладеного на порушника, буде штраф, який прийдеться сплачувати самим потерпілим забирають свої заяви про факти домашнього насильства. Можна наводити й інші чинники латентності явища насильства в сім’ї.
Тому, збільшення фіксування міліцією випадків насильства в сім’ї не можна розглядати в якості індикатора погіршення ситуації із насильством в країні взагалі або поганої роботи органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї. Так, декілька років тому при формуванні проекту Державної програми підтримки сім’ї, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту обговорювалися питання індикаторів щодо роботи органів внутрішніх справ України щодо попередження насильства і сім’ї. І в якості пропозиції висувався такий індикатор «зменшення кількості зареєстрованих випадків насильства в сім’ї». Така пропозиція викликала справедливу критику, оскільки застосування такого індикатору призведе до того, що міліція буде ухилятися від реєстрації випадків насильства в сім’ї, в той час, коли перед ОВС стоїть завдання неухильної реєстрації усіх повідомлень громадян про злочини та правопорушення.
Начальник управління
юстиції Я.І. Мельник
