2013.04.23
Соціальні права людини були закріплені у таких основних міжнародно-правових актах: Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.), Міжнародних пактах ООН 1966 p., конвенціях Міжнародної організації праці, Європейській соціальній хартії (Рада Європи, Турин, 1961 p.), Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.), Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянуто в 1990 р.), Хартії основних прав працівників (ЄС, 1989 p.), Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.) тощо. Згідно з цими актами до основних соціальних прав належать: право на працю; на відпочинок; на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї; на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування; на соціальне забезпечення; на освіту; на житло; на охорону і допомогу сім'ї; на захист материнства; на охорону і допомогу дітям та підліткам. Цей перелік значно доповнюється в інших міжнародних актах та в національних законодавствах.
Право громадян на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, належить до групи соціальних прав. Це право "включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом".
Серед вчених немає одностайності щодо конкретного переліку прав, які б належали до економічних або соціальних прав. Як видається, не досягнуто ще згоди щодо критеріїв їх розмежування. Зокрема Лео Зваак, зарубіжний дослідник Європейської соціальної хартії, висловив думку, що до економічних прав належать права, пов'язані зі сферою праці, а до соціальних — права окремої людини поза сферою зайнятості. Разом з тим слід зауважити, що така думка суперечить самій назві акта, до коментування якого автор вдається, — Європейській соціальній хартії. Адже назва відображає й певний зміст. Отже, Хартія містить перелік соціальних прав людини, хоча визначає їх як у сфері здійснення праці, так і поза нею. Довідник з Європейської соціальної хартії, розроблений Секретаріатом із Соціальної хартії Генерального департаменту II (Права людини Ради Європи), класифікує усі права за Хартією за двома критеріями: "умови праці" і "соціальна єдність" (рос. — сплоченность). У такий спосіб соціальні права поділяються за певними сферами: сферою праці та поза сферою праці.
З огляду на сутність потреб, які відображають права людини, на думку О.А. Лукашевої, економічні права забезпечують людині вільне розпорядження основними факторами господарської діяльності. До таких прав належать: право на працю, право на власність, право на підприємництво, право на страйк та ін. Крім того, трудящі та роботодавці мають право на укладення колективних договорів, право на вільне об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх інтересів. Усі перелічені права людини автор відносить до економічних. Не можна погодитись із таким тлумаченням. Не можна ставити в один ряд право на власність і на підприємницьку діяльність з правом працівників і роботодавців на об'єднання в організацію для захисту своїх інтересів, правом на колективні переговори та укладення колективних договорів, правом на страйк. Ці права належать до групи соціальних прав, вони слугують для захисту економічних прав, а юридичний механізм їх забезпечення суттєво відрізняється від механізму захисту економічних прав.
В. Михальов на основі аналізу чинної Конституції України виділяє економічні права як такі, що реалізуються в економічній сфері суспільного життя. До них, на думку автора, належать: право володіти, користуватися і розпоряджатися приватною власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право користування відповідно до закону об'єктами права державної і комунальної власності; право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. До соціальних прав належать права, реалізація котрих пов'язана із задоволенням найважливіших соціальних потреб людини, це — право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю; право на страйк; на відпочинок; на житло; на достатній життєвий рівень для себе і членів своєї сім'ї; право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування; право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Очевидно, до цього переліку необхідно додати також право людини на освіту, оскільки без володіння цим правом людині не можливо задовольняти свої соціальні потреби.
Отже, у цілому соціальні права стосуються задоволення таких потреб, які б дали змогу підтримувати життя соціуму.
Необхідно відзначити дві складові соціальних прав. З одного боку, ці права відображають потреби загально-соціальні, першочергові, матеріальні, життєво необхідні для людини. З другого — соціальні права відображають й усуспільнений характер задоволення таких потреб, — із так званих суспільних джерел, тобто спеціально створюваних соціальних фондів або безпосередньо з державного бюджету. Таким чином, можна визначити права економічні як активні, а соціальні права як пасивні.
Начальник управління
юстиції Я.І. Мельник
