2013.05.29
У 1995 р. Україна вступила до Ради Європи і ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Відтоді вітчизняне законодавство приводиться у відповідність до європейських стандартів. Міжнародні стандарти прав людини — це загальновизнані положення, які встановлюють "мінімальний обов'язковий "поріг" забезпечення прав людини в демократичному суспільстві та визнають їх нормативний зміст на рівні національного законодавства". Відтак процедура затримання та взяття під варту повинна в повній мірі відповідати міжнародним стандартам та положенням Конституції України. Зокрема, ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Творячи правосуддя у справах неповнолітніх суди завжди повинні керуватися не тільки положеннями Основного Закону України, а й міжнародними правовими актами щодо прав і свобод людини, такими як: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.; Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, 1985 р. ("Пекінські правила»); Звіт принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь-яким чином, 1988 р.; Конвенція про права дитини 1989 р.; Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, 1990 р.; Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (65)11 від 9 квітня 1965 р, "Взяття під варту".
Так, положення щодо затримання та взяття під варту неповнолітніх закріплені в Конвенції про права дитини, яка категорично забороняє протизаконне та довільне позбавлення дітей свободи, наголошуючи при цьому, що попереднє ув'язнення чи будь-яка інша форма позбавлення волі мають бути винятковим заходом, що застосовується протягом якомога коротшого терміну, якщо справа стосується дітей. Із дітьми, які позбавлені волі, необхідно поводитись гуманно, з повагою та із врахуванням притаманних їх віку потреб (ст. 37).
А в Правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, у пункті 17 вказується на необхідність уникати, наскільки це можливо, утримання під вартою до суду і вдаватися до цього у виняткових випадках, усіляко прагнути застосування альтернативних заходів. Коли превентивне утримання під вартою все ж застосовується, то суди у справах неповнолітніх і слідчі органи мають приділяти першочергову увагу максимально швидкому розгляду справ з тим, щоб період утримання під вартою був якомога менш тривалим
Чинне кримінально-процесуальне законодавство в основному детально регулює загальні положення затримання та взяття під варту з тим, щоб не допустити випадків безпідставного позбавлення волі осіб, які підозрюються і обвинувачуються у вчиненні злочину, а також забезпечити дотримання їх прав і законних інтересів.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Проблема створення відповідних форм провадження у справах неповнолітніх турбує фахівців не тільки в Україні, а й за її межами. Так, у м. Чикаго (США) у 1899 р. уперше в світовій історії був створений суд у справах неповнолітніх, перед яким стояло завдання охороняти їх права та запобігати злочинності підлітків.
Італія стала фактично першою європейською державою, де був створений Римський виправний дім, який став зародком спеціальної пенітенціарної системи для неповнолітніх.
Із запровадженням нового Кримінального процесуального кодексу в Україні тримання під вартою, як запобіжний захід, став втричі рідше застосовуватися до неповнолітніх, які потрапляють у конфлікт із законом, ніж це було зі старим КПК.
Головний спеціаліст
управління юстиції О.І. Рибчак
