2013.07.08
Статистичні дані свідчать, що найчастіше потерпілими від насильства в сім'ї виявляються дружина (співмешканка) (48,1 %), діти (15,6 %), а також батьки (14,2 %) винного. Крім того, зазначені злочини вчинюються проти чоловіків (співмешканців) (5,1 %), рідних сестер і братів (3,8 %), а також інших родичів або близьких винного - дідусів, бабусь, онуків, дядьків, тіток, племінників, батьків і рідних братів (сестер) чоловіка і жінки (співмешканців) тощо - (13,2 %). Підвищений ступінь віктимності мають члени сім'ї жіночої статі, питома вага яких серед усіх вивчених жертв внутрішньо сімейних насильницьких злочинів складає 75,8 %. Пояснення високої віктимізації жінок при вчиненні насильницьких злочинів, як справедливо вважає А.А. Глухова, варто шукати не у фатальній схильності всіх жінок стати жертвами, а у подвійному стандарті моралі, характері і стереотипах статевих відносин, що історично склалися і домінують у сучасному суспільстві.
Як зазначається в літературі, жінка уразлива до насильства через те, що перебуває у певних стосунках із чоловіком. Суспільна концепція, відповідно до якої жінка є власністю і залежить від свого заступника-чоловіка (батька, чоловіка, сина) стає сильним аргументом для виправдання насильства. Культурні соціально-економічні та політичні відносини, в яких домінує влада чоловіків, ставлять жінок у ситуацію економічної й емоційної залежності, перетворюють їх у власність свого заступника-чоловіка. Суспільство, організоване за принципом чоловічих владних відносин, трактує насильство проти жінок як закономірне явище. У ньому насильство набирає форм не тільки фізичного, але й емоційного приниження шляхом погроз, експлуатації, дискримінації.
Однак, при загальному рівні підвищеної віктимності жінок спостерігається тенденція підвищення віктимності чоловіків при вчиненні в сім'ї найбільш тяжких насильницьких злочинів. Більш того, жертвами вбивств на ґрунті сімейно-побутових відносин найчастіше стають саме члени сім'ї чоловічої статі. Так, майже дві третини (64,7 %) жертв сімейних вбивств - чоловіки. Крім того, жертвами насильства в сім'ї, яке вчинюють чоловіки - злочинці, у переважній більшості випадків (80,1 %) є члени сім'ї жіночої статі (дружини, співмешканки, дочки, матері, сестри, бабусі і т.д.), оскільки значна перевага у фізичній силі дозволяє сімейним дебоширам без особливого страху за свою безпеку стверджувати своє «верховенство» у сім'ї шляхом застосування насильства відносно фізично слабких членів сім'ї - жінок, які не можуть чинити опір. Що ж стосується жінок-злочинців, то їхня агресія найчастіше (у 53,8 % випадків) спрямована проти більш фізично сильних членів сім'ї - чоловіків.
Найтяжчим насильницьким злочинам в сім'ї, вчиненим жінкою найчастіше передують екстремальні, гостро травматичні, стресові конфліктні ситуації, за яких погроза найзначимішим для злочинців цінностям виникає зненацька, раптово і носить виражений характер. Ці ситуації часто мають тривалу психотравмуючу дію та супроводжуються станом сильного хвилювання злочинця. Джерелом зазначених ситуацій, як правило, є члени сім'ї чоловічої статі (чоловіки, батьки, сини та ін.), дії яких містять грубу провокацію насильства, що виявляється в образах, приниженнях, знущаннях або застосуванні фізичної сили.
Такі злочини переважно вчинюються проти осіб зрілого віку (26-50 років), питома вага яких у структурі всіх жертв сімейно-побутової насильницької злочинності складає 57,8 %. При цьому найбільш віктимною є вікова група 36-45 років, представники якої страждають від насильства в сім'ї майже в кожному третьому випадку (27,9 %,). Підвищену віктимність мають вікові групи 31-35 років і 46-50 років, питома вага яких у структурі всіх жертв сімейного насильства відповідно 10,9 % і 10,2 %.
Збільшення кількості осіб зрілого віку серед потерпілих від насильницьких злочинів пояснюється тим, що на вікові групи населення 26-50 років припадає найбільша кількість осіб, які перебувають у шлюбі. Ці злочини вчиняють особи, які перебувають у шлюбних і родинних відносинах, спрямованих найчастіше проти чоловіка або жінки (співмешканців) і дітей.
Крім того, вікові межі 26-50 років охоплюють найбільш активну та мобільну в соціальному плані частину населення. Період високої соціальної активності пов'язаний з найбільшими емоційно-психологічними переживаннями, афективним станом та конфліктами особи як усередині її самої, так і в її середовищі. Природно, що ці дві групи протиріч невід'ємні одна від одної, причому в деяких людей при зростанні активності, спробах найти своє місце в суспільстві можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціально-психологічного характеру. У сфері сімейних відносин у цей віковий період найгостріше проявляються відсутність любові, несумісність характерів, подружня зрада, пияцтво, жорстокість тощо, що обумовлюють конфліктність відносин і зростання їхньої гостроти. Тому на розглянуту вікову групу припадає найбільша кількість сімейного безладу і конфліктів.
Привертає увагу високий ступінь віктимності неповнолітніх та осіб похилого віку. Так, кожний десятий (10,2 %) сімейно-побутовий насильницький злочин вчинюється відносно неповнолітніх членів сім'ї, з них у 53,3 % випадків - стосовно малолітніх (до 14 років) дітей, 11,6 % - членів сім'ї у віці 51-60 років, а майже кожен сьомий (13,6 %) - осіб у віці 61 рік і старше.
Безперечно, що дитина та особа похилого віку більш уразливі, оскільки вони фізично слабкіші за злочинця і залежать від нього або інших членів сім'ї матеріально та психологічно в силу віку, фізіологічних особливостей, соціального становища.
Таким чином, від насильства в сім’ї, як правило, страждають найбеззахисніші її члени - жінки, діти, інваліди й особи похилого віку.
«Внесок» потерпілого в сімейно-побутовий насильницький злочин часто характеризується тим, що морально-етичні, освітні, загальнокультурні характеристики жертви і злочинця якщо не однакові, та досить близькі між собою. Особи з низьким культурним рівнем, антигромадською установкою зазвичай менш стримані у своїх проявах і бажаннях, більш егоїстичні. Вони мало або зовсім не поважають норми і правила поведінки в суспільстві, шанують культ грубої фізичної сили. Природно, такі особи частіше інших є не тільки винуватими в сімейному насильстві, але й потерпають від нього самі.
Насильницькі злочини в сім'ї вчиняються відносно осіб з різним рівнем освіти: 2,2 % потерпілих не мають навіть початкової освіти, 8,0 % - мають початкову освіту, 10,2 % - неповну середню, 40,9 % - середню загальну, 21,2 % - середню спеціальну, 1,5 % - незакінчену вищу, а 16,0 % - вищу освіту. Привертає увагу той факт, що ці злочини найчастіше вчинюються стосовно членів сім'ї з невисоким освітнім рівнем.
Низький рівень освіти та пов'язаний з ним низький рівень культури віктимологічно є очевидним. По-перше, люди малограмотні, з низьким рівнем культури відрізняються помітною агресивністю, частіше вчинюють злочини насильницького характеру, а отже і частіше викликають відповідну реакцію, що призводить до заподіяння їм шкоди. По-друге, низький освітній і культурний рівень не дозволяє оцінити обстановку, можливі наслідки агресивної поведінки, а отже і звернутися за захистом до компетентних органів, які здійснюють захист інтересів особи.
Порівняльний аналіз співвідношення освітнього рівня злочинців і потерпілих залежно від тяжкості вчиненого насильницького злочину дозволяє виявити таку закономірність: з підвищенням тяжкості злочинів збільшується частка потерпілих з більш низьким рівнем освіти, і, відповідно, зменшується частка потерпілих з більш високим рівнем освіти, ніж у злочинців. Отже, найчастіше тяжкі насильницькі злочини вчиняються в сім'ї особами з більш високим освітнім рівнем, ніж у їх жертви, а менш тяжкі - особами з більш низьким рівнем освіти, ніж у їх жертви. Загальна закономірність така: чим вище рівень освіти особи, яка вчинила насильство в сім'ї, тим нижче рівень освіти особи, постраждалої від цього, і навпаки.
Річ у тому, що між освітнім рівнем розглянутої категорії потерпілих і характером їхньої поведінки існує зворотна залежність: зі зниженням рівня освіти зростає частка потерпілих у відповідній освітній групі, які характеризуються негативною поведінкою. Тому потерпілі з низьким рівнем освіти, як правило, провокують насильницький злочин у сім'ї своєю неправомірною або антигромадською поведінкою (образами, приниженнями, знущаннями, жорстоким ставленням, п'яними дебошами, скандалами, побоями членів сім'ї). Таким чином, негативна поведінка потерпілих сприяє тривалому накопиченню у членів сім'ї негативних переживань, емоційної напруженості, що у підсумку розряджається в насильницьких діях за механізмом «останньої краплі».
Головний спеціаліст
міськрайонного управління
юстиції О.І. Рибчак
