2013.12.03
Стаття 119 Сімейного кодексу по суті узаконила давно складену практику серед подружжя, які після скандалів, непорозумінь приймали самостійно рішення пожити окремо, перевірити свої почуття один до одного.
Режим окремого проживання (сепарація) не передбачає в повному сенсі цього слова «окреме проживання», тобто щоб подружжя жили в різних помешканнях. Вони можуть проживати в одному домі, квартирі, але сім'я як така перестає існувати, подружжя будуть вести окреме господарство, матимуть окремий бюджет, окреме майно. Чоловік не матиме права вимагати від дружини виконання подружніх обов'язків тощо.
Вимагати режиму окремого проживання можуть як обоє подружжя, так і один з них.
Цей спір розглядається в загальному суді шляхом окремого провадження за правилами процесуального законодавства, і він дуже подібний за своїми вимогами зі шлюборозлучним процесом за заявою подружжя, яке має дітей (частина 3 статті 234 ЦПК).
У цьому процесі суд повинен за наданими сторонами доказами встановити, має право чи ні один із подружжя вимагати окремого проживання або обоє з подружжя, кому це вигідно, а хто залишається без підтримки в скрутному становищі, як бути з дітьми.
Наприклад, суд не може погодитися з вимогами чоловіка на режим окремого пробивання, якщо його дружина заперечує проти цього, наводячи суду переконливі докази оскільки вона залишається один на один з малолітніми дітьми; дітьми-інвалідами; сама інвалід і ніде не працює; немає джерел для існування; потребує сторонньої допомоги, вагітна тощо.
Режим окремого проживання може також бути припинений судом за заявою подружжя або з дня подання заяви, або з дня, який вони вкажуть в своїх заявах. Цей строк має принципове правове значення для подальших спорів про майно, встановлення батьківства, право на житло та інше.
Слід окремо відзначити, що заяви про надання режиму окремого проживання, про час скорочення, про припинення подаються до суду особисто подружжям.
Правовими наслідками встановлення режиму окремого проживання є:
1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі (тобто на нього не поширюється режим спільності);
2) дитина, народжена дружиною десять місяців потому не вважається такою, що походить від її чоловіка.
Режим окремого проживання не припиняє шлюбу, а отже, не дає права на реєстрацію шлюбу з іншою особою. Режим окремого проживання не стосується тих прав та обов’язків, які виникли до його встановлення.
Встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуте до цього. А це значить, що для розпоряджання цим майном одним із подружжя згода другого із подружжя у випадках, встановлених у ст. 65 СК України, є обов’язковою.
Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення у одного із подружжя права на утримання. Але та обставина, що подружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв’язку із сепарацією, може, відповідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.
Режим окремого проживання не є підставою для припинення дії шлюбного договору. Водночас зацікавлена сторона може вимагати внесення до шлюбного договору змін, обумовлених сепарацією.
Головний спеціаліст
управління юстиції О.І. Рибчак
