2013.07.16
16 липня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990—1994 pp.) абсолютну більшість (239 чол.) становила компартійна частина. Однак ідея національного відродження незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.
Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:
I. Самовизначення української нації
II. Народовладдя
IIІ. Державна влада
IV. Громадянство.
V. Територіальне верховенство
VI. Економічна самостійність
VII. Екологічна безпека
VIII. Культурний розвиток
IX. Зовнішня і внутрішня безпека
X. Міжнародні відносини.
Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.
Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації; визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету.
Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної
справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави В Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року.
Начальник управління
юстиції Я.І. Мельник
